Мета роботи – розглянути теоретичні та практичні аспекти шахрайства в інтернет-сфері та на підставі цього визначити шляхи забезпечення конфіденційності та кібербезпеки приватних користувачів і комерційних організацій. Методологічною основою роботи є застосування загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Методи поєднання аналізу та синтезу, індукції та дедукції були застосовані при визначенні різних видів шахрайства в інтернет-сфері. Методи узагальнення, логічний та емпіричний були використані при визначенні напрямів розвитку національної системи кіберзахисту та забезпечення конфіденційності. Основні результати роботи: Виділено найпоширеніші способи шахрайства із використання банківських платіжних карт, серед яких: вдаване опитування у соцмережах з розіграшем призів; телефонний дзвінок з метою отримати секретні дані; заміна SIM-карти для доступу до онлайн-банкінгу; платежі онлайн на незахищених сайтах; фішинг; копіювання даних карти при передачі у руки; незахищені мережі WI-Fi; комп’ютери у громадських місцях; скіммінг для крадіжки даних карти; несанкціоноване проведення мікроплатежів; шахрайство з використанням банкомату; використання шкідливих програм (вірусів), підроблених сайтів з метою компрометації реквізитів електронних платіжних засобів та/або логінів/паролів доступу до систем інтернет/мобільного банкінгу; розповсюдження (продаж, розповсюдження) інформації щодо скомпрометованих даних; шахрайство у термінальній мережі; шахрайство у системах дистанційного обслуговування; соціальна інженерія. Визначено основні правила безпеки з метою запобігання шахрайства. Проаналізовано досвід європейських країн у сфері кібербезпеки. Окреслено напрями адаптації чинного законодавства про кібербезпеку до стандартів ЄС та визначено напрями розвитку національної системи кіберзахисту. Практичне значення отриманих результатів полягає у поглибленні розуміння сутності та механізму реалізації різних видів шахрайства в інтернет-сфері. Запропоновані у роботі рекомендації можуть скласти методологічну та теоретичну основу для розробки економічної політики держави щодо забезпечення конфіденційності та кібербезпеки приватних користувачів і комерційних організацій. Висновки. Держава має створити ефективний наглядовий орган у сфері захисту персональних даних, однак при цьому заходи безпеки та онлайн-обмеження повинні відповідати міжнародним стандартам. На законодавчому рівні не повинно заборонятися використання шифрування, оскільки такі обмеження знижують можливості громадян із захисту себе від незаконних втручань у приватність. Крім того, політика держави у інтернет-сфері має бути спрямована на сприяння розвитку та функціонуванню безпечних інтернет-технологій і формування механізмів захисту від сервісів та протоколів, які ставлять під загрозу технічне функціонування інтернету від вірусів, фішингу тощо.

інтернет, інформаційні технології, шахрайство, кібербезпека, державно-приватне партнерство, цифрова економіка